П'ять маловідомих фактів з життя Аль Пачіно

В останні роки Аль Пачіно, якому сьогодні виповнюється 84 роки, грає мало (хоча, наприклад, вчора оголосили про те, що він зіграє в новому хорорі священика-екзорциста), так що ЗМІ воліють мусолити тему з його чи то розлученням, чи то просто розставанням з молодою дружиною, і батьківства, хоча акторові за віком вже час мати правнуків. Нічого тут нового не скажеш, тож ми вирішили вкотре розповісти про те Аль Пачіно, якого мало хто знає.

Факт перший: «Весь світ – театр» . На відміну від багатьох голлівудських зірок, які зовсім не грали в театрі або з'являлися там епізодично, Аль Пачіно цілком може повторити про себе монолог з шекспірівської п'єси «Як вам це сподобається»: «Весь світ – театр/У ньому жінки, чоловіки – усі актори».

Починав він як театральний актор, грав на Бродвеї кілька років, і потім, коли час від часу робив перерви в кіно, повертався до театру у 80-ті та 90-ті роки. І вже 2010-го повернувся знову, щоб зіграти Шейлока у шекспірівському «Венеціанському купці».

У професійному середовищі добре відомий афоризм Аль Пачіно з цього приводу, який в одному з варіантів звучить так: "Для актора грати - все одно, що ходити канатом. У театрі канат натягнутий високо. Впадеш - так по-справжньому. У кіно канат лежить на підлозі".

Факт другий: улюблений автор – Шекспір . Як відомо, Аль Пачіно став знаменитим після «Хрещеного батька». До речі, у довгому списку претендентів на роль Майкла Корлеона він був наприкінці, і боси кіностудії спочатку відмовлялися його затверджувати, і якщо подивитися нижче на відео нагородження його "Тоні", зрозуміло, чому - перед нами типовий "ботанік", а не гангстер. Але коли у нього з'явилася можливість зняти як режисер свій перший фільм з самим собою у головній ролі, ним став шекспірівський «Річард III». Звичайно, він же Річарда ІІІ і зіграв. Хоча, з іншого боку, до рівня лиходійства та підступності шекспірівського героя Майклу Корлеоні ще тягнутися і тягнутися.

Стрічка «У пошуках Річарда» була показана у 1996-му році на найбільшому у світі фестивалі незалежного кіно «Санденс» та Каннському кінофестивалі. 

Факт третій: у театрі його цінують більше, ніж у кіно . Це може здатися неймовірним, але насправді у Аль Пачіно, легенди Голівуду, театральних «Оскарів», тобто премій «Тоні», більше, ніж «Оскарів» кінематографічних. «Тоні» він отримував двічі, 1969-го року, коли в кіно його ще ніхто не знав, і 1977-го. Обидві п'єси, в яких він грав, немає сенсу називати, їх усі забули, і уривків із них немає навіть у англомовному YouTube. Залишилося лише коротке відео одного з нагороджень.

А ось «Оскара» за всю свою кар'єру Аль Пачіно отримав лише одного, хоча був номінований на нього 9 разів.

Факт четвертий: іноді у нього не виходить роль гангстера . Точніше, не в нього, а в його героя, як у фільмі «Собачий полудень», де Аль Пачіно грає невдаху грабіжника банку, до якого поступово переймаються симпатіями не тільки роззяви на вулиці, а й взяті в заручники банківські співробітники. До того ж гроші йому потрібні не для себе, а для його партнера – герой Аль Пачіно ще й гей, що у 1977-му році, коли знімався фільм, створювало великі незручності в житті. До речі, за цю роль він був номінований на одного з восьми «Оскарів», яких не отримав.

Факт п'ятий: якось він програв у боротьбі за «Оскар» самому собі . Йдеться про мелодраму «Крамер проти Крамера». Головну роль у ньому запропонували Аль Пачіно, але він від неї відмовився – і тоді її віддали Дастіну Хоффману, з яким вони ті роки були дуже фактурно схожі.

Сам Аль Пачіно теж був номінований того року на «Оскара» за роль у фільмі «Правосуддя для всіх», але програв Хоффману, який отримав нагороду саме за «Крамера проти Крамера». Так Аль Пачіно, по суті, програв самому собі.

Фото: Pinterest