Make love, not war. Чим запам'ятався найвідоміший рок-фестиваль в історії

Насправді Woodstock Music & Art Fair (так офіційно називався фестиваль) не має до однойменного містечка ні найменшого відношення. Назва мала рекламний характер, адже тут жив символ покоління — Боб Ділан, і відомі в той час виконавці Тім Хардін, Джон Себастіан, група The Band та ін.

Четверо друзів з Нью-Йорка — інвестори і промоутери — спочатку планували провести фестиваль в Уолкілле в 120 кілометрах від Великого яблука, запевняючи місцеву владу, що «музичний ярмарок» збере не більше 50 тисяч гостей, у що і самі вірили. Але в муніципалітеті злякалися навали хіпі і відмовили організаторам, підкресливши, що встановлення туалетних кабінок «не відповідає моральним принципам міста».

Тоді був знайдений інший майданчик — величезна молочна ферма Макса Ясгура на околиці містечка Бетель. Тут було головне — невисокий плоский пагорб — ідеальне місце для виступу груп — сцена, створена самою природою. Місцеві жителі теж намагалися протестувати і навіть вивішували плакати на кшталт: «Не купуйте молоко. Зупиніть хіповський музичний фестиваль Макса», але дозвіл було отримано.

Спочатку ніхто із зірок не поспішав оголосити про участь у фестивалі, першою за $10 000 це зробила рок-група Creedence Clearwater Revival, що знаходилася тоді на піку популярності. Як згадував їх ударник Дуг Кліффорд: «Як тільки погодилися Creedence, кожен став у чергу і прийшли всі інші відомі виконавці».

Але це вирішило лише одну з проблем. У фестиваль були вкладені величезні гроші, які інвестори планували відбити шляхом продажу квитків ($18 за три дні), але за пару днів до відкриття каси ще навіть не були встановлені. Тому, після попереднього продажу 185 тисяч квитків, було прийнято рішення демонтувати огорожі і оголосити вільний вхід.

Так, фестиваль, розрахований на 50 000 глядачів, зібрав півмільйона учасників, що призвело до перебоїв з їжею і водою. До водяних цистерн вишикувалися величезні черги, пересувні туалети не справлялися з потоком стражденних, довелося рити відхожі ями. Народ все прибував, пробки на дорогах розтягнулися на багато кілометрів — молодь кидала машини і йшла пішки. Крім того, дощ розмив всі, що можна було розмити, і в окрузі був оголошений надзвичайний стан. Вранці 17 серпня нью-йоркський губернатор Нельсон Рокфеллер зателефонував одному з організаторів фестивалю, попередивши, що відправляє 10 000 поліцейських для забезпечення порядку — його насилу вмовили цього не робити.

«Покоління Вудстока? — Пятідесятімільна автомобільна пробка. Ні їжі, ні води, ні даху над головою, ніде спати, — згадував фронтмен Creedence Джон Фогерті. — Ллє дощ, всі сплять в грязі. «Мужик, це було класно! Кого, питаєш, я бачив минулої ночі? Так я ж обдовбаний був...».

До слова, через передозування постраждало 797 осіб, один з них помер. Загинули також ще два учасники — одного збили трактором, другий впав з високих конструкцій.

Але в цілому, апокаліпсису, якого з жахом чекали від «обдовбаних хіпі», не відбулося. «Я ніколи не бачив такого величезного скупчення людей на такій малій площі, які б поводилися так мирно», — відзначав згодом один з високопоставлених чинів поліції.

Багато з виступаючих тоді на сцені Вудстока вже були легендами, ще більше було тих, кому тільки належало стати кумиром. Групи грали практично цілодобово, так, The Who вийшли до публіки о п'ятій ранку. Під час їхнього виступу на сцену вибіг політичний активіст Еббі Хоффман, вигукнувши в мікрофон: «Що, ми так і будемо сидіти і слухати це лайно, поки Джон Сінклер (лівий радикал, засновник« Білих пантер», — прим. ред.) гниє в в'язниці?». Демарш не підтримали, а Хоффмана прогнав лідер The Who Піт Таунсенд.

В останній день фестивалю, перед виходом Джо Кокера, на сцену піднявся господар ферми Макс Ясгур: «Я фермер, я не вмію виступати перед глядачами... Це найбільша група людей, що коли-небудь збиралася в одному місці. ...Важлива річ, яку ви довели світові — це те, що півмільйона дітей — я називаю вас дітьми, тому що у мене є діти, старше, ніж ви, — півмільйона молоді може зібратися і три дні веселитися і співати. Нічого, крім веселощів і музики, і благослови вас Бог за це!».

Закривав фестиваль Джимі Гендрікс, що виконав на гітарі альтернативну версію гімну США — за іронією долі, один з найуспішних учасників грав практично перед порожнім полем — через збій в графіку його виступ довелося відкласти на 9 ранку понеділка, коли більшість гостей вже роз'їхалися.

Цікаво, що під кінець фестивалю тон преси, що спочатку писала про «хіпі, які загрузли в морі бруду», змінився. За дрібні правопорушення було затримано всього 17 осіб, і страх перед агресивною і «соціально безвідповідальною» молоддю виявився надуманим. Що стосується атмосфери на Woodstock Music & Art Fair, то гасло «Make love, not war» найкраще відображає те, що відбувалося в ці три дні в Вудстоку. Хоча легенда про те, що результатом стало народження 200 000 (!) позашлюбних дітей не витримує ніякої критики — інакше виходить, що практично всі дівчата, які приїхали тоді в Вудсток, завагітніли, ніхто не зробив аборт, і жодна не вийшла заміж за батька свого дитини.

У 1970-му вийшов документальний фільм «Вудсток. Три дні миру і музики», одним з монтажерів якого був молодий Мартін Скорсезе. Картина отримала «Оскар» в категорії «кращий документальний фільм» і потрапила ще у дві номінації — за кращий звук і кращий монтаж.

Попри величезний резонанс, організатори фестивалю опинились у величезних боргах і розплатилися з кредиторами лише десять років потому, продаючи записи живих виступів таких зірок як Джимі Гендрікс, Карлос Сантана та інших.

У 2004 році рада округу Салліван, в який входить містечко Бетель, присудила Максу Ясгуру (посмертно) нагороду «Творець історії» як людині, без якого найвідоміший у світі рок-фестиваль не відбувся б.

За минулі півстоліття робилося кілька спроб повторити успіх першого Woodstock, але не можна увійти в одну воду двічі, поколінню хіпі сьогодні за 70, та й сам бренд вже давно належить корпорації Warner Brothers.

Максим Суханов, Lenta.UA

На ілюстрації: на відкритті фестивалю