Путінська Росія "вітжимає" у нащадків білоемігрантів спадок їхніх пращурів

Олександр Машинский з Ніцци аналізує на сайті Slon.fr всі «за» і «проти» судового рішення, згідно з яким сорочка Олександра II, яка була на ньому під час замаху 13 березня 1881 року, три хустки з вензелем імператора, жилет і мундир государя, а також його прижиттєвий портрет було передано у власність РФ.

Одними з найбільш завзятих противників повернення реліквій на територію Російської Федерації стали деякі нащадки білих емігрантів, які проживають в Ніцці. Що відома як «найбільш російське місто Франції».

«Я тридцять років працюю в сфері юриспруденції. І за весь цей час жодного разу не стикався з тим, щоб основою для того чи іншого рішення суду стало побажання лідера іншої країни», — заявляє Жан-Марк Шепетівський — адвокат Російської православної культової асоціації Ніцци (ACOR).

Речі Олександра II належали Асоціації протягом десятиліть. Однак в листопаді 2018 року на виконання рішення суду Ніцци вони були вилучені приставами в супроводі кількох поліцейських.

Своєрідна штаб-квартира ACOR розташована в центрі міста, поруч з Церквою Миколи Чудотворця і святої мучениці Олександри, побудованої ще в 1859 році. Нащадки білих емігрантів, що мешкають у Ніцці, називають її «стара Церква». «Речі належали нам ще з 1920-х, — розповідає віце-президент асоціації, князь Олексій Оболенський. — Їх передала вдова імператора — Катерина Довгорука. Вона змушена була переїхати в Ніццу і влаштуватися тут після вбивства Олександра II».

Олексій Оболенський також згадує про події 2013 року, коли, після довгої судової тяганини, у власність Російської Федерації був переданий іншій православний храм — Миколаївський собор, про який дбала Асоціація. Саме завдяки цим судовим рішенням у Росії з'явилася і можливість подати позов щодо речей «царя-визволителя». Тоді ж, в 2013-му, РФ отримала невелику ділянку землі, що оточує церкву, і розташоване поруч кладовище. На території останнього поховані сотні нащадків білих емігрантів, дружина імператора Катерина Довгорука, генерал Микола Юденич і багато інших відомих історичних постатей.

При цьому, Асоціація продовжує займати будівлю церкви, готуючись до нових судових слухань, які пройдуть цього року.

Які були аргументи Росії в цій справі? Як країна довела необхідність термінового повернення реліквій? «Велика дипломатична чутливість», «ідеологічне підгрунтя в діях Олексія Оболенського», «права володіння церквою належать Російській Федерації». Ці три аргументи були основними. До них прислухалися в суді і, врешті-решт, речі «царя-визволителя» були передані у власність держави.

Вимога терміновості була підтверджена тим, що, за словами адвокатів Росії, «президент країни хотів би побачити реліквії в ході свого офіційного візиту до Франції 11 листопада 2018 року». Володимир Путін в той раз так і не зміг на них подивитися, оскільки це не було передбачено програмою зустрічі, як вказали пізніше французькі ЗМІ.

Сам Оболенський заявив, що його турбує ситуація, коли французький суд прислухається до безпідставних вимог іншої держави.

На даний момент речі, що належали Олександру II, повернуті у власність Росії і знаходяться на території Миколаївського собору. Цьому дуже радий настоятель храму Андрій (Єлисєєв): «Реліквії нарешті опинилися там, де завжди хотіла Катерина Довгорука». «Цар був в Ніцці лише два рази. Вперше, заради бесіди з Наполеоном IIІ і вдруге, щоб побачити хворого царевича Миколу. Але для багатьох росіян цей город став домом», — розповідає священик.

Зараз в Миколаївському соборі проводиться щось на зразок «обліку». Представники російської влади звіряють списки того, що повинно знаходитися на території храму з тим, що є насправді. Вже виявлено нестачу більш десятка артефактів, що становлять культурну та історичну цінність.

У той же час, як констатує отець Андрій, «Росія ніколи не скупилася і вкладала величезні кошти в це майно. На утримання російських кладовищ в одній тільки Франції витрачено вже понад мільйон євро». Шепетівський же бачить в діях Росії лише «бажання все собі повернути».

Олексій Оболенський тим часом готує звернення до суду у надії повернути речі «царя-визволителя». Деякі французьки видання вже охрестили майбутні судові засідання «останньою битвою», яку ведуть нащадки білих емігрантів, що знайшли притулок на Лазурному березі.